Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна схарактеризувати як кризову. Вона формувалася протягом тривалого періоду через нехтування об'єктивними законами розвитку довкілля і неувагу до відтворення природно-ресурсного потенціалу. Відбувалися структурні деформації господарського комплексу, за яких перевагу надавали розвитку в Україні сировинно-видобувних, тобто екологічно небезпечних галузей промисловості.

Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій, які впроваджували та нарощували найдешевшим способом – без будівництва відповідних очисних споруд. Це було можливим без ефективних правових, адміністративних та економічних механізмів природокористування і без урахування вимог охорони довкілля. Ці та інші чинники, зокрема, низький рівень екологічної свідомості суспільства, призвели до значної деградації довкілля, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, нагромадження в дуже великих кількостях шкідливих, у тому числі високотоксичних, відходів виробництва.

Такі процеси тривали десятиріччями і призвели до різкого погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією нації. Винятковою особливістю екологічного стану України є те, що екологічно гострі ситуації на локальному рівні мають здатність поглиблюватися і переходити в ранг великих регіональних криз. Чорнобильська катастрофа з її довготривалими медико-біологічними, економічними та соціальними наслідками спричинила в Україні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екологічної катастрофи. Подібний стан і в більшості великих та середніх міст.